Ми не могли не відзначити для себе дві речі: Львів зустрів нас неймовірно яскравими осінніми фарбами, а діти з інтернату – особливою увагою до того, що ми їм запропонували, і що відбувалося на сцені.

Ми не вперше відвідуємо школи з дітьми, які мають вади зору, але такої уважної й активної аудиторії ми ще не зустрічали. Вони ловили кожне слово, сміялися й плескали в долоні, коли лунали пісні й музика. Здавалося, що вони от-от почнуть підспівувати. Така участь надихала нас.

Цікаво було спостерігати, з яким задоволенням, уже після виступу, діти знайомилися з персонажами (ляльками) й акторами. Вони навпомацки дуже зосереджено вивчали ляльок, не випускаючи жодної деталі, аби мати уяву про те, що відбувалося на сцені.

Ми, зі свого боку, намагалися коментувати й описувати все, що відбувається на сцені. Розповідали, що і який має вигляд, де стоїть і як розташовано, хто бере участь у постановці.

Для ближчого знайомства ми відвідали один зі старших класів і розпитали, хто і чим займається, ким мріє стати.

Для мене особисто було цікаво дізнатися, що старшокласники вивчають азбуку Морзе в радіо гуртку. Справа в тому, що я сам, коли служив в армії, вивчав азбуку Морзе, і коли я наспівав декілька цифр і літер, то діти відразу ж їх назвали.

Це оживило нашу бесіду й викликало інтерес один до одного. Деякі з вихованців бажають стати масажистами, хтось пише вірші, хтось мріє стати актором.

Ми молимося про них і дуже хочемо, щоб кожний пізнав Христа як свого Спасителя. Віримо, що Христос стане кращим провідником для них, завжди допоможе і підтримає на життєвій дорозі.

Олександр Напреєнко,
служіння незрячим.