Мене вразила різниця у кількості та віці глядачів на кожному з виступів. До прикладу, у Тернополі глядачами були доволі маленькі діти, і ми хвилювалися, чи зрозуміють вони суть вистави. Але, поспілкувавшись із ними після свята, всі наші побоювання зникли – малеча легко переказувала історію, відповідаючи на наші запитання.

Інший виступ відвідали вже діти шкільного віку та їхні батьки. Уважно переглянувши виставу, вони радо відповідали на всі наші запитання та ставили свої. А запитували ми про важливі речі: про ставлення до людей похилого віку, до людей з інвалідність, про повагу до батьків та про ставлення до Бога. Про все це діти та дорослі мали можливість поміркувати під час нашої вистави, і, сподіваємося, це торкнулося їхніх сердець.

А візит до будинку для людей похилого віку лишив свій незабутній слід у наших душах. Хоч ці бабусі та дідусі були значно старшими за попередніх глядачів, але й вони, наче малі діти, уважно, а іноді й напружено, спостерігали за дійством. Це ж ВОНИ! Це ж саме про НИХ вистава! Неможливо було стримати сльози, спостерігаючи за цим, а потім чути слова вдячності та побажання міцного здоров’я від людей, які ледве стояли, хто на своїх ногах, а хто й на милицях. На прощання ми подарували їм журнали «Віра і життя», «Стежинка», християнські книги, Нові Заповіти, диски, солодощі.

Львівський дитячий будинок сімейного типу зустрів нас дзвінким сміхом дітей, які бавилися в снігу, смачними ароматами обіду та затишною вітальнею. У цій родині виховують 17 дітей. Доки ми встановлювали декорації, діти встигли потоваришувати з двома нашими співробітниками: бігали, сміялися, грали, розпитували про них і розповідали про себе. Та щойно розпочалася вистава, із вертких та гіперактивних дітлахів вони перетворилися на уважних глядачів, цілковито занурених у дійство.

Вистава у львівській церкві була завершальною. За 10 хвилин до початку свята зала була напівпорожньою – виявилося, що через епідемію кору більшість батьків намагалася вивезти своїх дітей за межі міста. Та, недивлячись на це, залу наповнили глядачі.
Нам пощастило почути прославлення музичної групи та свідоцтво волонтера ООС, поспілкуватися з сім’єю циган, які відвідують цю церкву. Їхні діти про щось жваво розмовляли своєю мовою, але на питання, чи знають вони українську, ствердно закивали, щиро посміхаючись.

Три дні промайнули швидко. Господь дарував нам можливість і послужити Йому, і поспілкуватися з новими людьми, і зустріти нових знайомих. Та найголовніше – ці, такі різні за соціальним статусом, віком, фізичним і духовним станами люди почули Благу Звістку про прихід на землю нашого Спасителя Ісуса Христа.

Утомлені, але натхненні і сповнені новими враженнями, ми повернулися додому. Від усього серця дякую Богові, що Він благословив цю поїздку, – увесь цей час Господь був поряд із нами!
Тетяна Чеговець