Чутово - це невелике селище міського типу, що простяглося вздовж автотраси «Київ – Харків» кілометрів на 20 в довжину. В одному місці до нього впритул примикає селище колишнього племзаводу, на якому ми і проводили євангелізацію. Колись там був радгосп і розводили породистих коней, а зараз все в повному занепаді, роботи немає, жителі позоставлені "на виживання". У Чутово є й православна і п’ятидесятницька церкви, але від села племзаводу це досить далеко, якщо йти пішки.
Ідея створити нову євангельську церкву в Чутово з’явилася в серці пастора з Полтави Михайла Власенка, вочевидь, декілька років тому. Вони молилися про це разом зі своєю церквою, а з січня цього року направили туди на постійне місце проживання сім’ю місіонерів, В’ячеслава і Наташу Климових разом із двома їхніми дітьми, щоб готувати грунт для втілення цієї ідеї.
У понеділок, 9 червня, на місцевому стадіоні на невимовну радість місцевих дітлахів був поставлений великий Храм-намет, а також маленькі туристичні намети для проживання нашої команди, як учасників євангелізаційного проекту. А вже зранку наступного дня всі ми приєдналися до того, щоб обійти всі будинки селища Чутово і роздати запрошення на євангелізаційні зустрічі в Храмі-наметі. Але ще до нашого приїзду велику частину запрошень Славік Климов уже встиг розвезти на велосипеді та роздати жителям села, а нам залишилося тільки завершити цей процес на декількох віддалених вулицях. Треба сказати, що люди зазвичай не відмовлялися, брали запрошення, навіть обіцяли прийти, але, як це властиво нашому менталітету, обіцяти легше, ніж зробити, тому не так і багато з тих, хто обіцяли, відвідали наші зустрічі.
Щодня зранку і до вечора намет був повний дітьми різного віку. Всього за тиждень євангелізації не менше 50 дітей побували у наметі. Ці діти ніколи не були у церкві, не знають, що таке недільна школа, тому жадібно приймали все, що їм пропонували. Ми показували їм християнські мультфільми з біблійними історіями, і вони із задоволенням їх переглядали.
Наші дитячі місіонери – Оля Любчак, Таня Заікіна та інші, постійно і невтомно трудилися з дітьми. Діти із задоволенням грали у рухливі ігри, малювали картини на біблійні сюжети, а Андрій Рожок проводив із ними біблійні уроки. На завершення тижня на одній зі стінок Храма-намету виросла солідна виставка дитячих картин, які з цікавістю розглядали запрошені мами і бабусі цих дітей. Діти також із задоволенням вчили і співали християнські пісні. Лілія Карабут змогла за декілька днів зробити з них невеликий хор і підготувати виступ дітей на одному з вечірніх зібрань, на велику радість спеціально запрошених їх мам і бабусь.
А інколи і самі діти приводили до Храму-намету своїх дорослих опікунів. Так було і з руденькою симпатичною дівчинкою Катею, яка буквально «за руку» привела до намету свою бабусю після того, як побувала там сама першого ж дня. Бабуся покаялась однією з перших, почувши добру звістку про Христа. А потім зізналася нам, що дочка її, мама Каті, десь у місті «на заробітках» пропадає, дочка їй зовсім не потрібна, просто скинула на бабусю, у якої й самої немає здоров’я виховувати онучку.
Катя, вочевидь, своїм маленьким серцем відчула, що її у наметі люблять і цінують, і, майже, ні на крок не відходила від пастора Віктора.
Три дні поряд із нашим Храмом-наметом стояли намети медиків зі США, які вели індивідуальний прийом жителів села, просто міряли їм артеріальний тиск, вислуховували скарги на здоров’я і по-можливості пропонували ліки, а також підбирали і дарували окуляри для читання.
З точки зору стратегії євангелізації населення, сумісне служіння з командою медиків було чудовим «ноу-хау» як для них, так і для нас, тому що, якщо просто на відвідання вечірніх євангелізаційних вечорів у жителів села часу, як правило, не знаходилося, то на відвідання лікарів, тимпаче – американських, обов’язково знайшлось. А нашим студентам у наметі залишилося тільки грати роль гостинних хазяїв, до яких прийшли гості – познайомитися, поговорити, поставити, так звані, «діагностичні» питання, помолитися про потреби кожної людини або ж допомогти запросити Ісуса Христа в серце. Тим, хто покаявся, ми зазвичай пропонували в подарунок Слово Боже, буклети і християнські книги, а також – безкоштовну передплату на журнали «Вера и жизнь», «Тропинка», «Стежинка».
Приходили у Храм-намет по-різному. Хтось – просто з цікавості, а хтось – зневірившись від труднощів і безвиході життя.
Інколи доводилося бути свідками молитви покаяння грішників просто перед входом у намет, як це було з тим літнім чоловіком на велосипеді, який втратив у своїх гріховних поневіряннях сім’ю, рідних і близьких, дім, професію, роботу... Звісно, Бог і від таких людей не відвертається, тому що Христос сказав: «…того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть» (Ів. 6:37). Дуже хочеться вірити, що Господь допоможе йому дійсно залишити вживання алкоголю, почати нове життя і провести залишок відведеного йому Богом життя достойно.
Були і особливі випадки. Один дідусь попросив допомоги для своєї дружини, яка вже декілька років не встає з ліжка. Він розповів, що років сім тому його дружина звернулася за зціленням до якогось екстрасенса, але після цього в неї вселився "папуга", який над нею знущається. Пастори церков – Олександр Напреєнко, Віктор Танцюра, і я, відвідали бабусю. Це було схоже на явну одержимість бісами. Бабуся продемонструвала нам це явище, вона задавала питання і "папуга" зсередини відповідав їй за принципом "так" або "ні" голосом, що дійсно нагадує звуки, які видає ця пташка. Бабуся навіть сказала, що він і співати може, але ми не виявили бажання це слухати. Знущався "папуга" над бабусею тим, що збуджував у ній просто тваринний апетит, а після цього по декілька днів не дозволяв відвідувати туалет. Він навіть умів "відключати" телефон і бідолашні дідусь із бабусею годинами умовляли його включити, щоб зателефонувати лікарю. Ми бесідували з ними, молились. І дідусь, і бабуся покаялися в своїх гріхах, запросили Ісуса Христа в своє серце. Молилися ми також про те, щоби Бог зруйнував усі задуми сатанинські та поставив захист і огорожу на бабусю, на весь їх дім. Бабусі ми порадили, щоб вона постійно кликала ім’я Ісуса Христа і ні в якому разі не ініціювала діалог із "папугою". Що нас особливо вразило після їх молитви покаяння, що навіть вираз обличчя у бабусі змінився. Коли ми вперше побачили її, то на її обиччі був вираз страху, страждання, відчаю, а після молитви з’явилося щось, що нагадувало посмішку, від якої бабуся, схоже, давно відвикла. Саме такою ми її і сфотографували. Через день ми ще раз відвідали бабусю, вона раділа, молилася, діалогів із "папугою" більше не було. Хочемо вірити, що "Сьогодні на дім цей спасіння прийшло" (Лк.19:9) і проблеми вирішились.
А вечорами в наметі відбувалися євангелізаційні служіння з обов’язковою проповіддю пасторів про Ісуса Христа. Пастор церкви «Хреста Господнього» з Полтави Михайло Власенко, за ініціативи якого і проводилася Наметова євангелізація в Чутово, вправно керував усіма служіннями. Щовечора на його запрошення до намету приїздили різні музичні гурти зі своїми програмами з церков Полтави, Харкова, Балаклеї. Кожен із наших студентів мав змогу поділитися своїм особистим свідоцтвом про те, що Господь звершив у його житті, як знайшов і покликав його. А минулорічний випускник Місіонерської школи Юрій Бойко, що нині виконує обов’язки пресвітера церкви Євангельських Християн-Молокан із села Астраханки Запорізької області, читав для всіх присутніх свої, поки ще ніде не опубліковані, вірші. Хоч і не дуже професійно, проте – від душі!
І, звісно ж, люди виходили на покаяння після проповіді та заклику. Виходили і поодинці, і цілими групами. Пастор Михайло Власенко молився за кожного з них, благословляючи їх на нове життя. Тільки Господь знає точну цифру, скільки ж людей дійсно покаялись, але за нашими приблизними підрахунками за цей тиждень не менше 40 дорослих і 20 дітей молилися молитвою покаяння, запрошуючи Христа в своє серце.
Як відомо, будь-які свята рано чи пізно обов’язково закінчуються і починається звичне буденне життя. Добігла кінця і Наметова євангелізація в селі Чутово. Наша згуртована і дружня команда студентів, викладачів і випускників Місіонерської школи також повинна їхати, але ми можемо бути певними, що всіх тих, хто увірував і навернувся не залишать без турботи і опіки завдяки передбачливості пастора Михайла Власенка, який надіслав у Чутово сім’ю місіонерів Климових. Продовжуємо молитися про те, щоб у Чутово з’явилася хороша і міцна церква!
Ми поверталися з Чутово втомлені, але з величезним почуттям вдячності Господу, Який дав нам таку чудову можливість потрудитися на ниві Його у найпрекраснішому виді духовної праці – збудуванні нових церков. Майже кожен із учасників цієї євангелізації, надхненний побаченими успіхами, хоче взяти участь і в наступній подібній євангелізації, яку ми запланували провести у серпні в місті Новий Буг, Миколаївської області.
Павло Мітічев, керівник Місіонерської школи.