Ми щиро вдячні всім, хто не лишився байдужим до чужої біди, чиє серце прихилилося «зігріти» і «нагодувати» ближнього.
За ці декілька тижнів Бог послав до нас і тих, хто приніс допомогу (теплий одяг, взуття, посуд і багато іншого), і тих, хто потребує цієї допомоги. Щоденно до нас приходить від 3 до 10 людей, які поспіхом залишали свої рідні міста і села, хто втратили свою хорошу роботу, а тепер залишилися без теплих речей, беруться за будь-яку роботу, щоб хоч якось оплачувати орендоване житло… За три тижні до нас прийшло 70 осіб, які отримали допомогу для 220 людей.
Разом із речами ми допомагаємо і продуктовими наборами. Одне подружжя, яке взяло такий набір, зателефонувала наступного дня зі словами: «Спасибі вам, ми нарешті ситно поїли за останній час».
Ми щиро радіємо, що не лишаються в стороні і жителі нашого мікрорайону – після того, як ми вже двічі розвісили об’яви, до нас принесли допомогу 8 жильців із сусідніх будинків. Серед них і мама з дітьми, і жінка-інвалід, яка збирала речі та попросила їх у неї забрати, і багато інших небайдужих людей.
Навіть більше, ніж у речах і продуктах, зранені душі людей потребують Божого зцілення… Нам складно уявити, через що пройшов кожен із них.
Ось історії з життя двох жінок, імена яких навмисне змінені, бо вони у ситуації, що склалася, почуваються не зовсім безпечно.
Ольга Миколаївна приїхала до Києва з Луганщини – тричі зазнавала вторгнення у свій дім сепаратистів, під дулом біля скроні вислуховувала їх погрози і вимоги, і Бог зберіг їй життя, коли одного разу її вели на розстріл. Зараз вона вже декілька тижнів у Києві, і боїться повертатися додому.
Марина Віталіївна, з родинами 2-х своїх дітей, на початку літа змушена була залишити руїни свого розбомбленого будинку, свою престижну роботу і переїхати до Києва. Після переїзду вони змінили вже 3-є місце проживання, бо не могли знайти роботи… Всі заощадження витратилися. Зараз в ореднованій квартирі маленькі діти сплять на ліжках, а дорослі сплять долі, бо не вистачає меблів. «Ніколи не думала, що буду просити. Куртку і взуття, на розмір більше, мені дала директор школи, побачивши мене роздягненою, коли я приводила онучку. Так тяжко, що не знаю, як жити далі. Виявляється, правдиве прислів’я: Від суми та від тюрми не зарікайся».
Завдяки пожертвуванню віруючої родини з Голландії ми закупили Біблії в подарунок кожній сім’ї, яка зверталася до нас за допомогою.
Ми бачимо, як Бог і в цій ситуації стукає в серця людей, пропонуючи їм немеркнучу надію і Свою любов. І тим, хто приносить допомогу, і тим, хто її бере для себе і своїх родин ми маємо можливість помолитися за них, засвідчити і подарувати їм наші журнали і книги: Біблію, «Когда сердца касается Бог», «Поллианну», «Веру и жизнь» і «Тропинку».