Коли маєш до цього служіння причетність, серце сповнюється особливим трепетом і радістю.
Цього року співробітники місії «Світло на Сході» разом із членами київських помісних церков запланували 4 місіонерські поїздки: у Київську, Рівненську, Черкаську і Полтавську області, кожна по одному тижню.
Ціль поїздок – донести Євангеліє місцевим жителям (за нашою статистикою, більше 90 % жителів України не знають Доброї Новини).
Вже відбулися три поїздки, а на початку наступного тижня ми їдемо в Полтаву.
У кожній поїздці бере участь команда приблизно з 20 чоловік.
Євангелізація проходить приблизно так: ми ставимо великий «Храм – намет» приблизно на 250 чоловік. Ще за декілька тижнів до приїзду розвішуємо об’яву, а відразу по приїзді розносимо запрошення разом із християнською літературою в кожен дім і квартиру населеного пункту або мікрорайону, прагнучи розповісти Євангеліє кожній людині.
Кожному, хто вислухав Євангеліє і зрозумів його суть, пропонується покаятися і прийняти Ісуса Христа як Господа і Спасителя.
У наметі щодня проводились три види служіння:
1) дитяче служіння – з 10:00 до 13:00 і з 14:00 до 16:00;
2) служіння для дорослих – з 19:00 до 21:00;
3) служіння для молоді – з 21:30 і без обмеження часу, інколи, до 2:00 – 3:00 годин ранку.
Спати часто доводиться всього по декілька годин на добу, але просто дивовижно, як Бог дає сили і радість служити Йому в такому напруженому режимі!
Для кожного служіння є відповідні команди служителів.
У перших трьох поїздках Бог рясно благословив нас. Близько 70 осіб прийняли Ісуса Христа як Господа і Спасителя.
Немало дивовижних історій трапилось у цих поїздках.
Наприклад, один чоловік у перший день нашого приїзду без бажання взяв журнал «Віра і життя» і вдома кинув його на стіл, навіть не думаючи його читати.
Цей журнал побачила його дружина і почала читати, потім взяла його на роботу і читала всю обідню перерву. Повернувшись додому, спитала чоловіка, звідки цей журнал.
Дізнавшись про нас, вона ввечері прийшла на служіння, після служіння довго з нами бесідувала і покаялася, прийнявши Ісуса Христа як Господа і Спасителя. Потім вона першою приходила на кожне служіння і останньою уходила, щоби побільше з нами поспілкуватися. Після нашого від’їзду вона стала відвідувати групу з вивчення Біблії, яку веде один із приїжджих місіонерів.
У другій поїздці з першого ж дня на кожне служіння приходив чоловік, у якого були проблеми з алкоголем. Інколи він приходив навіть під час дитячого служіння. Щодня ми з ним бесідували, розповідали Євангеліє, закликали до покаяння. Але він говорив, що ще не готовий, бо не може повністю усвідомити суть Євангелія, а легковажно приймати немає сенсу. Багато разів він вислухав Добру Новину, й ось після найостаннішого служіння, коли ми вже почали розбирати палатку і планували від’їжджати з села, він підійшов, радісний, зі словами: «Я зрозумів, до мене дійшло, я хочу покаятися». І він щиро прийняв Ісуса Христа як Господа і Спасителя, вирішивши відвідувати зібрання маленької помісної общини християн.
Зараз ми готуємось до четвертої поїздки. Дуже потребуємо молитовної підтримки.
Ще не вистачає фінансів, але ми впевнені, що Бог нам їх дасть, як і в минулих поїздках, – адже це Він нас посилає, Він же забезпечить і всім необхідним.
Всім рясних Божих благословень!
З любов’ю у Христі,
Віктор Танцюра.