Перед початком тижневої євангелізації ми взяли піст і молитву, а також провели хліболамання, як невід’ємну частину єдності церкви Божої через жертву Ісуса Христа. Вже першого дня десятки людей почули Євангеліє, багато з них приймали чудову звістку про спасіння. Пастор Віктор Зіновійович мав можливість молитися про чоловіка, в якого були проблеми з окультними речами. Після цього мужчина покаявся, і вони з дружиною протягом декількох днів приходили на вечірнє служіння до намету. Щодня місіонери охоче розповідали про дію Святого Духа у благовісті.
Ось чим поділилася Олександра Затолюк:«Одним із наших служінь є проведення виставки картин, які розповідають про народження, життя, чудеса, смерть і воскресіння Ісуса Христа. Першого ж дня ми виставили її у центрі, навпроти найбільших місцевих магазинів. Потоку людей не було, поодинокі підходили, слухали кілька хвилин і відходили. І от, коли ми із сестрою Вірою говорили з місцевим «інтелігентом» про достовірність Біблії, повз нас проходили двоє чоловіків. З їхнього одягу та загального зовнішнього вигляду було зрозуміло, що вони бездомні. «Інтелігент», кинувши на них гидливий погляд, сказав нам, що це місцеві бомжі й до них марно підходити. Після ще п’яти хвилин безрезультатної розмови, «інтелігент» нас залишив і ми стали молитися, щоб Господь вислав нам саме тих людей, кому Євангеліє потрібне… І що ви думаєте? Ці бомжі поверталися. Віра впевнено сказала: «Так. Мені треба поговорити з цими бомжами…», і пішла до них. Вони зупинилися і почали говорити. Це були вітчим і пасерб. Розмова не була тривалою – обидва були на підпитку, їм було незручно з нами спілкуватися, але вони пообіцяли поспати і увечері прийти. Рівно о 19:00, коли починалося служіння, у наметі та біля нього були тільки місіонери та місцеві брати і сестри. Повертаю я голову і бачу, що до намету підходять два чоловіки (вітчим і пасерб), і жінка. Вони дуже соромились зайти. Коли Віра побачила їх, вона миттю підійшла до них і провела до намету… Долі цих людей не з легких. Сину – Максиму, 25 років, у дитинстві він хворів менінгітом, ця хвороба лишила свій відбиток на його мові. Вітчим п’є, а Інна, мама Максима, інколи підробляє, і теж випиває. Прийшли вони тверезими, належно вдягненими, на голові Інни була хустина. Як виявилося, раніше вона відвідувала церкву, читала Слово, але складнощі життя відірвали її від Бога… Але Господь обрав саме «погорджених» цього світу, Він залишився Вірним, і цього ж вечора Інна вийшла після проповіді на сцену і щиро покаялася… Вони приходили до нас щовечора і були присутніми на всіх служіннях. Останнього вечора з Богом примирився її син Максим. Коли він молився на сцені, стоячи на колінах, було видно і чути, що кожне слово давалося йому з великим зусиллям. Цієї хвилини я тримала за руку його маму і ми разом плакали, молячись за нього… Сестра Віра займається служінням із реабілітантами. Вона запропонувала Максиму поїхати до ребцентру. У понеділок, уже о 7 годині ранку Максим та його мама Інна були у нас. Вони дуже хвилювалися, що ми поїдемо без нього. Цього ж вечора Віра завезла Максима до ребцентру, де його прийняли. З Інною та пастором печанівської общини, також Максимом, ми довго спілкувалися. Інна сказала, що більше не хоче жити без Бога, що хоче іти за Ним, хоче назавжди змінити своє життя. Максим сказав, що з радістю допоможе в усьому, в чому буде потреба».
Вечірні служіння не лишали також байдужими багатьох жителів села Печанівка. Немало людей із задоволенням слухали Слово Боже і свідчення місіонерів, які ділилися історіями свого навернення до Господа.
А спів музичних гуртів торкався глибоких струн душі. У служінні брали участь не тільки місіонери, але й сестри і брати з різних церков, розташованих неподалік. Кожний служив, чим міг: співом, віршами, проповідями.
Вдень ми проводили дитячу програму, на яку приходили дітки (від найменших до підлітків) і приводили своїх друзів. У церкві Печанівки дуже добре розвинена робота з дітьми, підлітками та молоддю. Протягом всього навчального року діти після школи приходять у денний центр Дому молитви, де сестри помісної церкви готують для них обід. Потім, пообідавши, діти мають можливість чути Слово Боже на уроці християнської етики.
Також ми проводили окрему програму, на яку приходило багато підлітків і молоді, які ще не пізнали Христа, чи ще не присвятили цілком Йому своє життя. Вони мали можливість почути Євангеліє і біблійні принципи життя через обговорення різних тем, через ігри та сценки. Декілька молодих людей за цей тиждень вирішили покаятися і впевнено слідувати за Богом.
Помісна церква дуже гостинно прийняла служителів на ниві Божій, перейняла досвід у благовісті та «естафетну палицю» у подальшій роботі з людьми, які покаялися. Община погодилася посилено і постійно молитися про цих людей, щоб потім їх навідати, ствердити у вірі та запросити на богослужіння.
Місіонер Олена Бондарчук.